Свято пісні
Ведучий. Добрий день вам, люди,
В нашій світлій хаті.
Ми гостей найкращих
Раді зустрічати!
Ведучий. Добрим, щирим словом,
Ласкою, привітом!
Хай лунає дзвінко
Пісня розмаїта!
Ведучий. Від Дніпра до Тиси,
По всій Україні
Всміхнена й щаслива
Пісня наша лине!
Ведучий. Немов чарівний самоцвіт,
Повний блиску і принади,
Палає пісня з давніх літ –
Надія і розрада.
Хто цю пісню збереже,
Її у серці плекать буде,-
Скарби найбільші той знайде,
Які лиш можуть мати люди.
Ведучий. Є край, де найкращі у світі пісні,
І цвітом чарує калина,
Де сонечко вперше всміхнулось тобі,
Це дім твій – твоя Україна.
( пісня «Як було на Україні» )
Ведучий. Вітаємо всіх присутніх на нашому незвичайному святі, приурочено-
му пісні. Пісня… Хто не був зачарований нею! Це душа народу, це
безмежне поле, засіяне зерном історії і заквітчане людськими надія-
ми, це любов до Вітчизни і ненависть до її ворогів. Вона пахне вес-
нянями дощами, синіми льонами, запашними чорнобривцями, ма-
теринськими теплими долонями.
Ведучий. Українська пісня живе з давніх часів, живе, переживаючи цілі поко-
ління. Добрі люди кажуть, що українець співає цілий рік і цілий вік.
Так нам від Бога дано, про що йдеться в легенді.
Ведучий. Пісні живуть поруч з людиною вже багато тисячоліть. Вони – бар-
висті та різноликі: лагідні, урочисті, спокійні й запальні, сумні й
жартівливі.
(пісня «Зелен клен» )
Ведучий. Усі пісні – сучасні й класичні – мають коріння у народній творчос-
ті, увібрали її мудрість, традиції, мелодії і наспіви.
Ведучий. З народного напившись джерела,
Як із Дніпра бере веселка воду,
О рідна пісне, знову ти прийшла
До матері й до батька – до народу.
О пісне! Від народу кров і плоть
Ти узяла, щоб лиш йому служити,
Тебе ніхто не може побороть,
Бо вільний дух твій – правдою повитий.
Ведучий. Якщо немає пісні на вустах, тоді на них сідає туга, жаль та страх.
Коли у стародавні часи в печері мама заколисувала свого малюка,
вона й гадки не мала, що започатковує дуже важливий і популяр-
ний вид музичного мистецтва. С тих пір над колискою схилялася
матір.
Свої думи, свої мрії вона виливала у рядки журливої ніжної пісні.
Ця пісня на все життя вкарбується у дитячу пам’ять. З глибин віків
Дійшли до нас хвилюючі колискові пісні
( дівчинка в ролі мами заколисує дитину)
Ведучий. Колискова пісня, колискова-
То найперша материнська мова.
Пахне вона м’ятою і цвітом,
Чебрецевим і суничним літом.
Пахне молоком і споришами…
Скільки в ній ласкавості і шани,
Скільки в ній тривожності людської,
І надій, і сивини гіркої…
Колискова пісня, колискова –
То солодка материнська мова.
( пісня «Колискова» )
Ведучий. Підростають діти, але пісня не залишає їх. Починається гра. А де
танець, там і пісня.
( Танець)
Ведучий. Нелегка доля у нашої пісні. У всі часи пісня була частиною
людського життя.
Ведучий. Українська пісне, вимита сльозами,
Висушена вітром у краї чужім,
Українська пісне, ти прийшла шляхами
До мойого серця і живеш у нім.
Ведучий. Наші славні запорозькі козаки теж співали пісень. Пісні були і весе-
лі, і сумні. Але всі вони славили козацьку силу, відвагу, любов
до України.
Співали козаки пісень, славили свій край. Та й про них народ теж
склав пісні. Із краю у край, із села у село ходили кобзарі і співали
про славних козаків та про їхні невмирущі походи.
( пісня «Козацька» )
Ведучий. Пісня завжди була віддзеркаленням настрою людини і душі народу.
Людські пісні – найглибша мука,
Найвища радість на землі!
Людська душа – тисячозвука,
В гірськім одбита кришталі.
І перемога, і жалоба,
Веселки і грози подоба!
( виходить дівчина-«пісня» )
Пісня. Хоч сонечко вже притомилось,
Хоч вітру у садках нема,
А я літаю легкокрила,
Весела, радісна, сумна.
Я скрізь: у сонячнім промінні,
В траві зеленій, у ліску,
У висіянім в грунт насінні,
В пшеничнім стиглім колоску.
Я ангельським малим стебельцем
В душі невинній проросту.
І разом з вашим добрим серцем
Ми будем вічно на посту.
Щоб пісня мамина не згасла,
Співайте, ниви і гаї!
По всій чудовій Україні
Співайте з нами солов’ї!
( пісня Рідна хата )
Ведучий. У чому сила наших пісень? Чому український народ у найважчі
Часи ніколи не відмовлявся від своєї пісні, розповідається в
Легенді «Про сумні й веселі співанки».
…Жили колись чоловік та жінка, тяжко їм було, бо мали повну
хату маленьких дітей, а землиці – на заячий скік. Гарували і в день,
і вночі аби не вмерти з голоду, але всі в родині любили співати.
Одного дня померла бідна жінка. Крайня біда присіла чоловіка, і в
хаті вже не чути було веселих співанок – лише сумні. А в сусідстві
жив великий пан. Якось прийшов до бідного, поклав торбу з
грішми на лаву і питає: «Скільки в тебе дітей?»- «Десятеро».-
«А чи забагато, чоловіче, на твої маєтки? Відпусти мені одну дити-
ну, і я дам тобі за неї торбу грошей». Бідний скликав дітей і каже:
«Пан дає торбу грошей за одного з вас. Хто піде до нього? Там бу-
де їсти калачі, а спати на перинах». Діти гірко заплакали. «Жоден
не хоче йти до вас, пане», - сказав бідний чоловік. Пан задумався.
«Тоді я даю торбу грошей, аби ви більше не співали. Я не можу
спати через ваші співанки».- «Най буде так»,- і бідний забрав гроші.
Багач пішов до дому. Всі мовчали. І раптом один хлопчина заспівав
так, що у всіх закрутилися сльози в очах. Бідний схопив торбу з
грішми і побіг до пана. Кинув торбу йому на стіл і сказав: «Я не
продаю, пане, ні співанок, ні дітей!» І в бідній хаті далі було чути
пісні сумні та веселі.
Нікому і ніколи не вдасться заглушити українську пісню. Вона як
душа, вічна.
( Виступ родини )
Ведучий. У народі говорять, що у доброї, вихованої людини завжди є потяг
До прекрасного і до пісні теж. Всіх пісень, що склав народний
геній, неможливо переспівати..
Ведучий. Є край, де найкращі у світі пісні,
І цвітом чарує калина,
Де сонечко вперше всміхнулося тобі,
Це дім твій – твоя Україна.
Краю мій коханий,
Щире твоє слово,
Небо твоє ніжно-голубе,
Рідна Україна, земле колискова,
Обнімаю піснею тебе!
Ведучий. Нехай завжди з нами буде рідна пісня, нехай збереже вона тепло
наших сердець, наше життя, нехай робить усіх душевнішими,
красивішими у своїх почуттях, підносить нашу національну і
людську гідність.
Ведучий. Ну де ще є така чарівна пісня,
Серед яких на світі славних мов?
То серце від журби неначе стисне,
А то навіє радість і любов.
( Виступ танцювального колективу)
Ведучий. Пісня – це маленька криничка живої води. Не поспішайте її
Переступити. Зупиніться і розважливи вдивіться в її глибочінь,
може побачите благородний лицарський образ свого предка, кра-
су свого сучасника й духовну вроду нащадків. І хай широка світо-
ва слава рідної пісні, отой її дорогий вогник, зігрівши всю землю,
повертається до тебе – її спадкоємця.
Ведучий. Хай вічно лунає пісня над Україною. Нехай пророчими стануть
слова великого генія українського народу Т.Г.Шевченка.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине,
От де, люди, наша слава,
Слава Україні!
( пісня «Давайте, браття заспіваєм!»)
