Свято української пісні

Свято пісні

Ведучий. Добрий день вам, люди,

                 В нашій світлій хаті.

                 Ми гостей найкращих

                 Раді зустрічати!

Ведучий. Добрим, щирим словом,

                 Ласкою, привітом!

                 Хай лунає дзвінко

                 Пісня розмаїта!

Ведучий. Від Дніпра до Тиси,

                 По всій Україні

                 Всміхнена й щаслива

                 Пісня наша лине!

Ведучий. Немов чарівний самоцвіт,

                 Повний блиску і принади,

                 Палає пісня з давніх літ –

                 Надія і розрада.

                  Хто цю пісню збереже,

                  Її у серці плекать буде,-

                  Скарби найбільші той знайде,

                 Які лиш можуть мати люди.

Ведучий. Є край, де найкращі у світі пісні,

                 І цвітом чарує калина,

                 Де сонечко вперше всміхнулось тобі,

                 Це дім твій – твоя Україна.

         

        ( пісня  «Як було на Україні» )

Ведучий. Вітаємо всіх присутніх на нашому незвичайному святі, приурочено-

                 му пісні. Пісня… Хто не був зачарований нею! Це душа народу, це    

                 безмежне поле, засіяне зерном історії і заквітчане людськими надія-

                 ми, це любов до Вітчизни і ненависть до її ворогів. Вона пахне вес-

                  нянями дощами, синіми льонами, запашними чорнобривцями, ма-

                 теринськими теплими долонями.

Ведучий. Українська пісня живе з давніх часів, живе, переживаючи цілі поко-

                ління. Добрі люди кажуть, що українець співає цілий рік і цілий вік.

                 Так нам від Бога дано, про що йдеться в легенді.

Ведучий. Пісні живуть поруч з людиною вже багато тисячоліть. Вони – бар-

                 висті та різноликі: лагідні, урочисті, спокійні й запальні, сумні й

                 жартівливі.

           (пісня   «Зелен клен»   )

Ведучий. Усі пісні – сучасні й класичні – мають коріння у народній творчос-

                  ті, увібрали її мудрість, традиції, мелодії і наспіви.

Ведучий. З народного напившись джерела,

                 Як із Дніпра бере веселка воду,

                  О рідна пісне, знову ти прийшла

                  До матері й до батька – до народу.

                  О пісне! Від народу кров і плоть

                  Ти узяла, щоб лиш йому служити,

                  Тебе ніхто не може побороть,

                   Бо вільний дух твій – правдою повитий.

Ведучий. Якщо немає пісні на вустах, тоді на них сідає туга, жаль та страх.

                 Коли у стародавні часи в печері мама заколисувала свого малюка,

                 вона й гадки не мала, що започатковує дуже важливий і популяр-

                 ний вид музичного мистецтва. С тих пір над колискою схилялася

                 матір.

                 Свої думи, свої мрії вона виливала у рядки журливої ніжної пісні.

                 Ця пісня на все життя вкарбується у дитячу пам’ять. З глибин віків

                 Дійшли до нас хвилюючі колискові пісні

                                    ( дівчинка в ролі мами заколисує дитину)

 Ведучий.  Колискова пісня, колискова-

                    То найперша материнська мова.

                   Пахне вона м’ятою і цвітом,

                   Чебрецевим і суничним літом.

                    Пахне молоком і споришами…

                    Скільки в ній ласкавості і шани,

                    Скільки в ній тривожності людської,

                     І надій, і сивини гіркої…

                   Колискова пісня, колискова –

                    То солодка материнська мова.

        ( пісня «Колискова»       )

Ведучий. Підростають діти, але пісня не залишає їх. Починається гра. А де

                 танець, там і пісня.

                 (  Танець)

Ведучий. Нелегка доля у нашої пісні. У всі часи пісня була частиною

                 людського життя.

      

Ведучий. Українська пісне, вимита сльозами,

                  Висушена вітром у краї чужім,

                  Українська пісне, ти прийшла шляхами

                  До мойого серця і живеш у нім.

                    

Ведучий. Наші славні запорозькі козаки теж співали пісень. Пісні були і весе-

                 лі, і сумні. Але всі вони славили козацьку силу, відвагу, любов

                 до України.

                 Співали козаки пісень, славили свій край. Та й про них народ теж

                 склав пісні. Із краю у край, із села у село ходили кобзарі і співали 

                 про славних козаків та про їхні невмирущі походи.

     ( пісня «Козацька»      )

Ведучий. Пісня завжди була віддзеркаленням настрою людини і душі народу.

              Людські пісні – найглибша мука,

              Найвища радість на землі!

              Людська душа – тисячозвука,

              В гірськім одбита кришталі.

              І перемога, і жалоба,

               Веселки і грози подоба!

( виходить дівчина-«пісня» )

Пісня.     Хоч сонечко вже притомилось,

                Хоч вітру у садках нема,

                А я літаю легкокрила,

                Весела, радісна, сумна.

                Я скрізь: у сонячнім промінні,

                 В траві зеленій, у ліску,

                У висіянім в грунт насінні,

                В пшеничнім стиглім колоску.

               Я ангельським малим стебельцем

                В душі невинній проросту.

               І разом з вашим добрим серцем

                Ми будем вічно на посту.

   

                Щоб пісня мамина не згасла,

                Співайте, ниви і гаї!

                 По всій чудовій Україні

                Співайте з нами солов’ї!

       ( пісня  Рідна хата  )

Ведучий. У чому сила наших пісень? Чому український народ у найважчі

                 Часи ніколи не відмовлявся від своєї пісні, розповідається  в

                  Легенді «Про сумні й веселі співанки».

                …Жили колись чоловік та жінка, тяжко їм було, бо мали повну

                хату маленьких дітей, а землиці – на заячий скік. Гарували і в день,

                 і вночі аби не вмерти з голоду, але всі в родині любили співати.

                 Одного дня померла бідна жінка. Крайня біда присіла чоловіка, і в

                  хаті вже не чути було веселих співанок – лише сумні. А в сусідстві

                  жив великий пан. Якось прийшов  до бідного, поклав торбу з

                  грішми на лаву і питає: «Скільки в тебе дітей?»- «Десятеро».-

                  «А чи забагато, чоловіче, на твої маєтки? Відпусти мені одну дити-

                 ну, і я дам тобі за неї торбу грошей». Бідний скликав дітей і каже:

                 «Пан дає торбу грошей за одного з вас. Хто піде до нього? Там бу-

                 де їсти калачі, а спати на перинах». Діти гірко заплакали. «Жоден

                 не хоче йти до вас, пане», - сказав бідний чоловік. Пан задумався.

                 «Тоді я даю торбу грошей, аби ви більше не співали. Я не можу

                спати через ваші співанки».- «Най буде так»,- і бідний забрав гроші.

                 Багач пішов до дому. Всі мовчали. І раптом один хлопчина заспівав 

                 так, що у всіх закрутилися сльози в очах. Бідний схопив торбу з

                  грішми і побіг до пана. Кинув торбу йому на стіл і сказав: «Я не

                продаю, пане, ні співанок, ні дітей!» І в бідній хаті далі було чути

                пісні сумні та веселі.

                  Нікому і ніколи не вдасться заглушити українську пісню. Вона як

                 душа, вічна.

                ( Виступ родини )

Ведучий. У народі говорять, що у доброї, вихованої людини завжди є потяг

                 До прекрасного і до пісні теж. Всіх пісень, що склав народний

                 геній, неможливо переспівати..

Ведучий. Є край, де найкращі у світі пісні,

                 І цвітом чарує калина,

                 Де сонечко вперше всміхнулося тобі,

                  Це дім твій – твоя Україна.

                 Краю мій коханий,

                 Щире твоє слово,

                 Небо твоє ніжно-голубе,

                 Рідна Україна, земле колискова,

                 Обнімаю піснею тебе!

Ведучий. Нехай завжди з нами буде рідна пісня, нехай збереже вона тепло    

                 наших сердець, наше життя, нехай робить усіх душевнішими,

                 красивішими у своїх почуттях, підносить нашу національну і

                 людську гідність.

Ведучий. Ну де ще є така чарівна пісня,

                 Серед яких на світі славних мов?

                То серце від журби неначе стисне,

                А то навіє радість і любов.

 ( Виступ танцювального колективу)

Ведучий. Пісня – це маленька криничка живої води. Не поспішайте її 

                 Переступити. Зупиніться і розважливи вдивіться в її глибочінь,

                може побачите благородний лицарський образ свого предка, кра-

                су свого сучасника й духовну вроду нащадків. І хай широка світо-

                 ва слава рідної пісні, отой її дорогий вогник, зігрівши всю землю,

                 повертається до тебе – її спадкоємця.

Ведучий. Хай вічно лунає пісня над Україною. Нехай пророчими стануть

                  слова великого генія українського народу Т.Г.Шевченка.

                 Наша дума, наша пісня

                 Не вмре, не загине,

                 От де, люди, наша слава,

                 Слава Україні!

      ( пісня «Давайте, браття заспіваєм!»)

Конспект уроку з української літератури в 11 класі

Тема уроку:  Провідні мотиви лірики Л.Костенко

Мета уроку: допомогти учням усвідомити ідейно-художнє багатство, естетичність, філософічність поезії Л. Костенко; розвивати усне звˊязне мовлення, образне мислення, уміння аналізувати ліричні твори, висловлювати власні враження та думки; виховувати національну гідність і свідомість, кращі людські якості, любов до високого поетичного мистецтва, естетичний смак.

Тип уроку: літературна світлиця.

Обладнання: підручник, збірки творів, ілюстрації, фотографії, презентація.

                                Хід  уроку

1.    Організаційний момент.

2.    Повідомлення теми і мети уроку.

3.    Актуалізація опорних відомостей учнів.

4.    Презентація про Л.Костенко. (Короткі штрихи біографії )

 Щоб визначити життєве і творче кредо письменниці, прочитаймо уривки з поетичними цитатами: (прикріплені на дошці)

1.     Я трохи звір. Я не люблю неволі.

Я вирвуся, хоч лапу відгризу.    (правда)

2.     А я не хочу пошепки,

А я не хочу крізь грати!.  (свобода)

3.     Я не люблю нещасних. Я щаслива.

Моя свобода завжди при мені.  (свобода)

4.     Криши, ламай, трощи стереотипи. (правда).

Отже, кредо поетеси- свобода і правда. Для Л. Костенко поезія – це стан душі.

  Поезія і правда тісно повʼязані між собою:

            Я вибрала долю собі сама

            І що зі мною не станеться-

            У мене жодних претензій нема

            До Долі- моєї обраниці.

5.      Вивчення нового матеріалу.

Отож всю себе Л. Костенко присвятила служінню поезії.

Л. Костенко –тонкий лірик, авторка прекрасних віршів, ніжних, чаруючих. Творчість її важко розмежувати на інтимну та громадянську: настільки тісно переплелися особисте та суспільне.

     Безкомпромісність – ось пароль її поезії. У часи «хрущовської відлиги» від неї вимагали бути такою, як усі. Та вона не корилася.

     Неповторність- друга риса поезії Л. Костенко.

         У неї чимало заслуг. Але усі ці заслуги ніколи не стануть показником істинного світогляду поетеси до тих пір, доки ви не візьмете до рук її збірки; до тих пір, доки ви не помітите, як промайнув день за читанням її поезій; до тих пір, доки ви не прочитаєте «Марусю Чурай» і задумаєтесь про долю українського жіноцтва.

         Л. Костенко бачила світ по-новому, вона говорила правду без прикрас.

          Як говорив Б. Лепкий:» Для України варто не лише вмирати:  «вона жила, і творила, і страждала, і раділа, була воїном і просто жінкою, матірʼю і царівною: « Я вибрала долю собі сама, і що зі мною не станеться,- у мене жодних претензій нема до Долі – моєї обраниці»

Основні мотиви  творчості –це історія нашого народу, єднання людини з природою, тема поета і поезії, тема кохання, війни, творчої праці, моралі тощо.

У її ліриці звучать мотиви Великої Вітчизняної війни, бажання залишити по собі добру пам'ять, любити людей і природу.

Костенко засуджує нещирість, пристосуванство, і, безумовно, возвеличує народ, Вітчизну, кохання.

6.     Аналіз поезії.

       Поезія Л. Костенко осмислює загальнолюдські цінності, примушує задуматись над тим, що залишає по собі людина. Такі проблеми порушено у вірші « Вже почалось, мабуть, майбутнє»

          (Читання поезії учнем)

Висновок: роздум над тим, що в нашому житті є важливим, робить його змістовним. Час швидко пливе, але завжди треба памˊятати про духовні: красу, мистецтво, любов до людей, Батьківщини, своєї мови. А Джоконда чи Мадонна уособлюють доброту, безкорисливу материнську любов та всепрощення.

Прикладом є вірш «Страшні слова, коли вони мовчать»(учень читає )

Висновок: світ рятувало Слово. Мова-це здоровˊя нації. У цьому вірші поетеса написала про те, як важко інколи знайти слова які «б не були уже чиїмись». І справді , багато чого повторюється в цьому світі-краса і потворність, асфальти і спориші, навіть слова запозичені нами один в одного. Але поезія є неповторним явищем для людини, торкаючись наших душ, вона пробуджує радісні і світлі почуття, робить їх благородними, чистими.

У багатьох поезіях вона роздумує про плинність часу, про обовˊязок живих, про зміну поколінь, засуджує війну, що забирає найдорожче- життя людини. « У війни страшне обличчя»,- стверджує Ліна  у поезіях «Пастораль хх сторіччя», «Мій перший вірш, написаний в окопі», «Тут обелісків ціла рота», «Життя іде і все без коректур». Мотив дитинства, вбитого війною. Відлуння війни- залишена в полі граната… у її словах – розпач, біль.

Золоту сторінку творчості становить її духовний діалог з матінкою-природою. Це особливо ніжна струна її поезії., напоєної любовˊю до всього живого на Землі.    У пейзажній ліриці часто зустрічається слово- л ю б л ю.

(Учень читає вірш « Послухаю цей дощ»)

Висновок: природа як людська душа, це символи життя. Тема відпочинку душі серед природи, частиною якої є й сама людина, переростає в апокаліпсис-зникання життя, викликаного людською нерозумністю. Смисл людського життя «щось залишити по собі». Авторка тривожиться за майбутнє- як зберегти природу, достукатися до серця людини, збудити її відповідальність за все суще на Землі.

(Учень читає поезію «Ще назва є, а річки вже немає»)

Особливою і неповторною є інтимна лірика поетеси, з якої постає лірична героїня, яка вміє любити, розуміти, прощати, розлучатись і зустрічати. Ця героїня чиста, душевна, безкорислива.

(Учень читає «Розкажу тобі думку таємну»)

А ще поезії проти напівлюбові, лукавства, розрахунку. Це ми з вами зараз почуємо у  вірші « Недумано, негадано».

(Звучить відеозапис вірша у виконанні О. Богомолець)

Висновок: на перший погляд здається, що тут нічого не сказано про кохання, але насправді про неї кричить кожен рядок, бо йдеться про свято любові. Тут описується природа , а саме настрій природи абсолютно відповідає настрою сповненої любовними почуттями героїні. Особливо у кінці твору- їм так було добре удвох, що їм «не вистачало трішечки доби».

     У даному вірші звучить мотив любові як прекрасної стихії ніжності душі.

     

  (Вірш «Світлий сонет»)

Висновок: світло – це ранок життя, юність, це пробудження першого кохання. Проте для героїні перше кохання виявилось непростим, без взаємності. Щастя і печаль поряд…

       Але героїня певна, що її душа стала багатшою, а попереду в неї ще справжні випробування, та я вірю, вона їх здолає.

Вчитель: Л. Костенко називають «царицею поезії в Україні» Щира і безкомпромісна, вона ніколи не продавала свого таланту, відстоюючи гідність ,чесність і високу художність поетичного слова.

      Влада боялася її творів, тому що вони будили національну самосвідомість і людську гідність народу. І хоч її вірші заборонялись, все одно знаходили шлях до читача. Поет несе моральну відповідальність зо свою творчість , тому він має бути чесним і щирим. Його художнє слово тільки тоді чогось варте, коли вражає людські серця. Ця думка висловлена у рядках:

                     … Поезія-це завжди неповторність,

                     Якийсь безсмертний дотик  до душі.

Таким поетом може пишатися будь-який народ світу.

Отже, говорити про її поезію- означає говорити про святість душі людини, її гідність, ідеали добра ,правди, краси. Поетичне слово поетеси збагачує нас духовно, змушує задумуватися над вічними цінностями життя.

    Рядки поезії поетеси звучать як моральна настанова молоді:

             … Не бійся прикрого рядка.

              Прозрінь не бійся, бо вони, як ліки,

             Не бійся правди, хоч яка гірка,

              Не бійся смутків, хоч вони, як ріки,

              Людині бійся душу ошукать, бо в

              цьому схибиш- то уже навіки.

7.     Рефлексія знань, здобутих на уроках. Літературний диктант.

8.     Інтерактивна гра «Займи й обгрунтуй позицію»

                -Поезія Л. Костенко здатна вплинути на мою душу, зачепила її за живе.                                                    ( Міркування учнів)

9. Крилаті вислови, афоризми з віршів Л. Костенко.

Вчитель:

Вірш « Я-Егоїстка» (На листку)

Гордімось тим, що наша земля народжує таких людей, учімося у них бути Людьми. І хоч ми вважаємо , що вона робить все правильно, але у кожного з нас просить пробачення (Вірш на листку « Простіть мені».)

       Щоб зрозуміти час і народ, треба читати видатних його поетів, а саме Л. Костенко. Її творчість і позиція громадянина вчить, як треба бути вірним своєму таланту і покликанню за будь-яких обставин.

9.     Підбиття підсумків уроку.

10.                      Домашнє завдання.